Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_7, ОСОБА_8, заінтересовані особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба в справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_9, про усиновлення, внесення змін до актового запису про народження; за заявою ОСОБА_9, заінтересовані особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба в справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_7 про усиновлення, за участю прокуратури Шевченківського району міста Києва за заявою ОСОБА_7, ОСОБА_8 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулись до суду із заявою про усиновлення, в якій просять оголосити їх усиновителями малолітньої дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язати відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві внести зміни до актового запису про народження дитини № 503 від 31 березня 2010 року, де записати «ОСОБА_8» батьком хлопчика; «ОСОБА_7» матір'ю хлопчика, змінити прізвище дитини з «ОСОБА_10» на «ОСОБА_10», по батькові з «ОСОБА_10» на «ОСОБА_10», ім'я та дату народження дитини залиши без змін.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обґрунтовували свої вимоги тим, що вони з 2 серпня 1985 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_11 та доньку ОСОБА_12, які проживають спільно із заявниками. ОСОБА_10 є внуком заявників. Батьки дитини померли у червні 2013 року. З 5 грудня 2013 року дитина перебуває під опікою ОСОБА_7, проживає в сім'ї заявників, має рівні права з усіма іншими дітьми в сім'ї. Заявники вважають, що спроможні дати дитині необхідну любов і турботу, забезпечити стабільні та гармонійні умови життя, через що висловили бажання її усиновити.

ОСОБА_7 додатково зазначила, що дитина на даний час перебуває під її опікою, проживає та виховується в її сім'ї. Оточена любов'ю та увагою, називає її та її чоловіка «мама» та «тато», вважає їх своїми батьками. ОСОБА_7 стверджує, що ОСОБА_10 своїх біологічних батьків майже не пам'ятає. Вона вважає, що для дитини краще забути своїх біологічних батьків, оскільки спогади про них травмують психіку дитини, викликають у нього зайві запитання щодо обставин смерті батьків, його статусу в родині опікуна. Також пояснила, що при усиновленні дитини нічого не зміниться у їх із дитиною відносинах, які існують на даний час, але при усиновленні дитина втратить статус дитини-сироти, що матиме позитивний вплив на психічний стан дитини та її подальший розвиток, оскільки дозволить уникнути в майбутньому зайвих запитань про біологічних батьків дитини та убереже дитину від пліток, пов'язаних з їх смертю, та пересуду оточуючих людей.

У липні 2014 року ОСОБА_9 також звернулась до суду з заявою про усиновлення, в якій просить оголосити її усиновителем свого онука ОСОБА_10

ОСОБА_9 обґрунтовувала свої вимоги тим, що протягом року пережила страшну трагедію - втратила сина та чоловіка, єдиний хто у неї залишився і заради кого вона живе - це її онук ОСОБА_10, якого вона дуже любить. Інших дітей та онуків у неї немає та не буде. ОСОБА_9 зазначає, що хоче завжди бути поруч зі своїм онуком, оточувати його турботою і увагою, допомагати та підтримувати, забезпечувати всім необхідним для нормального розвитку, надати належне виховання та освіту, забезпечити йому гармонійні та стабільні умови життя. ОСОБА_9 зазначила, що між нею та онуком існує тісний зв'язок, склалися теплі сімейні стосунки, засновані на повній довірі та повазі один до одного, вважає, що спроможна бути усиновителем дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2014 року вказані заяви про усиновлення об'єднані в одне провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, в задоволенні заяв ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_7 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У заяві ОСОБА_8, ОСОБА_7 просять скасувати рішення судів у справі в частині відмови у задоволенні їхньої заяви та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви, а в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 207, 211, 213, 224 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення ОСОБА_9 та її представника ОСОБА_13 на заперечення заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами установлено, що заявники ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2 серпня 1985 року, мають двох дітей: дочку ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, та сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5. Заявники разом з дітьми зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1. Заявники є родичами ОСОБА_10 по лінії померлої матері, дитина їм доводиться онуком.

ОСОБА_7 є опікуном малолітнього ОСОБА_10

Заявник ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, є бабусею ОСОБА_10 по лінії померлого батька, зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3, фактично проживає в будинку АДРЕСА_2

Згідно висновків Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15 липня 2014 року всі кандидати в усиновителі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, гідні бути усиновителями малолітнього ОСОБА_10, вони всі рідні по другій лінії. Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації у вирішенні питання щодо усиновлення покладається на розсуд суду.

Згідно розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 9 вересня 2013 року, малолітньому ОСОБА_10 надано статус дитини-сироти.

ОСОБА_10 згідно з розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 5 грудня 2013 року перебуває під опікою ОСОБА_7 Після смерті батьків дитина проживала в родині ОСОБА_7 та родині ОСОБА_10 поперемінно, за домовленістю, а з 5 грудня 2013 року дитина перебуває під опікою ОСОБА_7 та проживає в сім'ї опікуна, забезпечена сімейним вихованням.

Після смерті батьків дитини обидві родини виявили бажання бути опікунами онука і звернулись до служби у справах дітей Печерської у м. Києві державної адміністрації з відповідними заявами. Між родинами ОСОБА_7 та ОСОБА_10 тривали суперечки стосовно того, хто має бути опікуном дитини. ОСОБА_7 наполягала на призначенні саме її опікуном дитини, ОСОБА_14 (чоловік заявника ОСОБА_9) - на призначенні дитині двох опікунів, оскільки, така можливість передбачена законом та додатково була підтверджена науково-консультативним висновком щодо можливості призначення дитині-сироті кількох опікунів.

В подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 домовились про свою участь у житті онука і 2 грудня 2013 року уклали договір про визначення місця проживання дитини, участь у вихованні та утриманні дитини, згідно умов якого сторони приймають спільну участь у вихованні онука та рівноцінну участь в його утриманні, місце проживання дитини визначено з ОСОБА_7

Зі змісту заяви ОСОБА_14 від 3 грудня 2013 року вбачається, що саме з огляду на укладений договір, керуючись інтересами дитини, задля припинення антагоністичних відносин між родинами ОСОБА_14 при розгляді питання встановлення опіки не заперечував щодо призначення опікуном дитини ОСОБА_7, оскільки за досягнутою між родинами домовленістю він та ОСОБА_9 будуть мати можливість безперешкодно опікуватись своїм онуком і не маючи статусу опікунів дитини.

Таким чином, за погодженням між родинами ОСОБА_7 та ОСОБА_9, для забезпечення дитини сімейним вихованням дитина була передана під опіку бабусі ОСОБА_7, але весь цей час фактично дитина опікується і виховується двома родинами - ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

Відмовляючи у задоволенні обох заяв про усиновлення суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що при усиновленні дитини однією із сторін інша втрачає зв'язок із дитиною, тому форма сімейного виховання як встановлення опіки, яка існує на даний час, в повній мірі забезпечує стабільні та гармонійні умови життя дитини. Усиновлення дитини будь-ким із заявників є недоцільним, оскільки у випадку такого усиновлення будуть припинені правові зв'язки між дитиною та усіма родичами за походженням, зокрема при усиновленні дитини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - з усіма родичами по лінії померлого батька дитини, при усиновленні дитини ОСОБА_9 - з усіма родичами по лінії померлої матері дитини, що призведе до порушення п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення права дитини на сімейне виховання, збереження сімейних зв'язків, що зокрема зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини (п. 83 рішення у справі Гаазе проти Німеччини від 8 квітня 2014 року). Суди не прийшли до переконання, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини і забезпечить його виховання як з батьківської, так і з материнської сторони. Окрім того, сторони не надали доказів, що дитина перебуває на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені, при цьому судом взято до уваги що малолітньому ОСОБА_15 надано статус «дитини-сироти».

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із правильності позиції суду першої інстанції про те, що відповідно до вимог законодавства рідні брати і сестра ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не можуть бути роз'єднані в результаті усиновлення і обґрунтовано вказав на можливість усиновлення ОСОБА_17 сім'єю ОСОБА_18, на вихованні яких перебуває рідний брат малолітньої - ОСОБА_16

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що ОСОБА_1 є близькими родичами малолітнього (внучатим племінником), тому вони мають переважне право на усиновлення останнього, оскільки під поняття «родичі» відповідно до положень СК України є такі особи: баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра, а отже висновок про те, що ОСОБА_1 є родичем дитини і має переважне право на її усиновлення є помилковим та таким що не відповідає вимогам СК України. Разом з тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив із того, що дитину хоче усиновити подружжя, що є переважною підставою при усиновленні, що вказані особи відповідають вимогам статей 211, 212 СК України.

Судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року та від 4 червня 2014 року, на які заявники посилаються на підтвердження своєї заяви, ухвалені у справі за наявності інших фактичних обставин, ніж у справі, судове рішення в якій просять переглянути заявниця.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, статтею 360-5 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема